Як допомогти дитині подолати страхи?

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ДОЛАТИ СТРАХ: 7 ПРАВИЛ ДЛЯ БАТЬКІВ.

Майже кожного дня дитина зустрічається з незнайомими і підозрілими об’єктами, які можуть її лякати. Гучний звук, темна кімната, павук на стелі. Зустрічаючись зі своїми страхами, дитина може стати сміливішою, впевненішою, чи, навпаки, наляканою і полохливою. Усе залежить від того, як батьки допоможуть їй цей страх пережити.

1. Не можна применшувати або знецінювати страх дитини.

Тут нема чого боятися, подумаєш, якийсь жук! – послання такого типу переконує дитину в тому, що її почуття неправильні, недоречні, а отже, з нею щось не так. Це створює напруженість і тривогу. Краще визнати той факт, що дитина злякалася і поговорити про її почуття. Це допоможе їй швидше звикнути до незнайомого і страшного об’єкту, і страх поступово зникне.

2. Не можна переконувати дитину.

«Мамо, цей собака злий! Я його боюся!» Часом так хочеться швидко переконати дитину: «Ну чого ти! Собака добрий! А ти великий та сміливий, і зовсім не боїшся, правда?» У цьому випадку дитина може розгубитися. З одного боку вона відчуває страх, а з іншого – впевненість у тому, що мама краще знає. Можливо, зараз малюку вдасться побороти своє почуття, але пригнічений страх повертається з подвійною силою.

3. Не можна закликати до мужності.

«Ти ж чоловік! Води він боїться! Іди купайся і не будеш боятися!». Іноді батьки залишають дитину в темній кімнаті, щоб побороти страх темряви (до речі, цілком природний для денних ссавців). Тоді страх може перерости у жах, адже найближчі люди замість того, щоб захистити, зраджують. А отже, допомоги немає звідки чекати, довіряти нікому не можна. Більш того, це навіть небезпечно.

4. Не можна проявляти агресію.

Перелякана дитина потребує підтримки, розуміння. А якщо батьки в такий момент самі поводяться агресивно – кричать, штовхають, смикають за руку – дитина переживає подвійний страх. На рівні інстинкту їй хочеться втекти геть від страшного, а отже, небезпечного об'єкта. Така дилема поставить у глухий кут навіть дорослу людині, а в дитячому мозку це викликає буквально «коротке замикання».

5. Не можна прирівнювати страх до примхи.

Дитина не може регулювати свій страх вольовим зусиллям. Тому не можна розглядати дитячий страх як форму капризу. Для дитини її переживання –реальність.

6. Не можна карати дитину за страх.

Покарання завжди викликає страх. Страх помножений на ще один страх навряд чи навчить дитину мужності. Мужність народжується зсередини як здатність визнати, прожити свій страх і діяти в ситуації свідомо, а не під впливом чужого вольового впливу.

7. Не можна ізолювати об’єкт страху із життя дитини.

Бажання повністю захистити дитину від страхів – ще одна помилка. Часом дорослі намагаються уникати будь-яких ситуацій, коли дитина може зустрітися з об'єктами, що її лякають. Усе-таки варто дозволяти дитині зустрічати з тим, чого вона боїться. Та обов’язково за підтримки турботливого і спокійного дорослого, який озвучить усе, що відбувається. Приблизно так: «Я бачу, що ти боїшся підходити до цього великого собаки! Він справді величезний і дуже сильний порівняно з тобою. Але ми можемо роздивитися його звідси, з безпечної відстані. Давай постежимо. Може, він і не злий? Бачиш, виляє хвостом – значить вітається! Так, він дуже голосно гавкнув! Я теж здригнулася від несподіванки! У нього дуже сильний голос! Може, він каже «здрастуйте» або кличе своїх друзів погратися!»

Кожен епізод страху, з яким зустрічається дитина, може допомогти їй повірити в себе, стати сміливішою, навчитися довіряти вам і навколишньому світу, але тільки якщо ви точно знаєте, як допомогти їй пройти цей досвід.

А, якщо дані поради не спрацьовують і ваша дитина далі тривожиться, говорить про свої страхи, то варто звернутися за консультацією до психолога.

/Files/images/psiholog/IMG_4215.jpg

Способи контролю страху перед публічним виступом

Страх—це примітивний інстинкт, який говорить, що від небезпеки потрібно втікати. Щоб перемогти цю реакцію, потрібно користуватися логікою та розумом.

Сплануйте, уявіть, який вигляд матимете перед аудиторією (одяг, взуття, зачіска). До місця, з якого будете виступати, рухайтеся повільно. Тоді складається враження, що ви контролюєте ситуацію. Слідкуйте за поставою: випрямте шию, тримайте голову так, щоб лінія підборіддя була горизонтальною. Подивіться в очі тим, хто вас слухатиме. Коли дивитеся у вічі співрозмовнику, ви встановлюєте невидимий контакт. Посміхніться. У цей час виникає невелика пауза, під час якої ви злегка відкриваєте губи, можна про себе сказати слово «два». Стійте спокійно. Зведіть рухи до мінімуму. Жести повинні підсилювати значення сказаних вами слів. Жести, зроблені на рівні грудей, створюють відчуття сили, впевненості.

Зоровий контакт

Потрібно дивитись на аудиторію так, ніби ви розмовляєте з ними у приватній бесіді. Якщо дивитися прямо в очі вам незручно, тоді намагайтеся дивитися на брови, ніс або чоло. Не варто дивитися тільки у свої записи або поверх голів слухачів.

Контроль над голосом
Голос повинен бути спокійним та виказувати позитивне ставлення; використовувати свій голос для передачі впевненості, зацікавленості, ентузіазму тощо. Без використання голосових наголосів промова буде здаватися нудною та звучати невпевнено.

Швидкість
Промовець повинен використовувати швидкість свого голосу так, щоб все, що він робить, було зрозумілим. Виразно говорячи, ви змінюєте швидкість свого голосу. Швидко ви говорите тоді, коли хочете підкреслити поспішність дій, повільно тоді, коли пояснюєте свої ідеї. Промовці повинні виділяти важливі слова логічним наголосом, уникайте невпевненості, повільності у своїй промові, водночас не говоріть дуже швидко, ніби ви кудись поспішаєте.

Пауза
Паузи найкраще робити перед та після проголошення ідей, складних пунктів та розділів своєї промови. Пауза повинна бути настільки довгою, щоб слухачі були здатні з'ясувати сказані ідеї та приготуватися до сприйняття наступних. Але варто уникати примусових пауз (або просто вигуків). Пауза достатньої довжини виділяє сказані ідеї краще за всі інші засоби усного мовлення.

Звук
Виступ хороший лише тоді, коли вас добре чують. Треба говорити голосно та не дуже знижувати свій тембр голосу. Направляйте свій голос на слухачів, а не, наприклад, на стіну. Дехто змінює тембр свого голосу, щоб промова звучала цікавіше. Говоріть голосно, коли хочете підкреслити інтенсивність, та тихо, коли передаєте емоції. Суб'єктивно голос може бути хорошим або поганим. Хороший: спокійний, з переважанням низьких тонів, добре модульований, оксамитовий, керований, владний, інтонаційно забарвлений, виразний, природний, звучний, доброзичливий, довірчий, турботливий, теплий. Поганий: вібруючий, скрипливий, гугнявий, шепелявий, хрипкий, тремтячий, боязкий, уривчастий, гучний, ледь чутний, безбарвний, помпезний, плаксивий, високого тембру, монотонний, невпевнений, нудний, слабкий, напружений.

Кiлькiсть переглядiв: 427

Фотогалерея

/Files/images/981244_html_38ae7939.jpg

Дата останньої зміни 06 Березня 2024

Цей сайт безкоштовний!